Транскордонні проєкти – це не лише показники, бюджети, звіти та платежі. Хоча вони є невід’ємними елементами будь-якого проєкту, та кожен з них приховує, перш за все, конкретні ідеї, цінності та мрії людей, які дані проєкти реалізовують, а крім цього розповіді тих, хто отримав користь від їхньої реалізації.

Ми хочемо ознайомити вас з деякими з них через «Історії з проєктів» – цикл, у якому ми показуємо людський (але й також «тваринний» – як, наприклад, у 1-й та 13-й розповіді) вимір наших вибраних проєктів. Запрошуємо вас ознайомитись із ними.

Музей пахне деревом і старовиною. Тут, як завжди у музеях, урочиста і трохи напружена атмосфера. Та от відчиняються двері і ми наче потрапляємо у різдвяну казку – сяючу, святкову, радісну.  У скляних вітринах розташувалися мешканці цього казкового світу –  вишукані порцелянові фігурки та посуд. Людмила Мірошниченко, завідувач відділу етнографії, знайомить нас із унікальною виставкою, організованою у рамках проєкту SPIDI і розповідає про свою роботу у Волинському краєзнавчому музеї.

Людмила працює у музеї вже 21 рік, поєднуючи цю роботу з викладанням в університеті.  Історик за фахом,  вона з головою  занурилась у світ старовинних речей та людських доль, пов’язаних із ними. Так хочеться поділитися ними з іншими, показати багатство рідного краю, його історію… Та чи може музей привабити до себе відвідувачів у час інтернету, смартфонів, постійного поспіху? Чи можуть бути цікавими предмети, які використовувались давно у минулому і з часом стали немодними, неактуальними?

У мене вдома є бабусин вишитий рушник і мамина безрукавка, пошита за зразком старовинної…  Це не дуже старі речі, але вони важливі для мене. Так само, у багатьох родинах зберігаються старовинні предмети. Це можуть  бути, наприклад, старі фотоальбоми а також ужиткові речі, наприклад, вишиванки,  ялинкові іграшки… - розповідає Людмила.

Нова виставка, обладнана у рамках проекту «Музеї прикордоння – простір для інтеркультурного діалогу» (акронім SPIDI),  присвячена таким ужитковим речам, а саме порцеляні. Тут немає унікальних шедеврів, але вони всі мають свої історії. Взагалі, посуд є чимось таким, що супроводжує людину протягом всього життя, є частиною культури, елементом певних родинних ритуалів. Це щось близьке і зрозуміле багатьом.

О, і у нас вдома таке є!  - такі вигуки можна почути на виставці.

Адже знайомство з музейними експонатами  часто дозволяє людям зрозуміти цінність того, чим вони володіють.

Усвідомлення цінності старих речей приходить  з часом. Скільки таких предметів було викинуто на смітники як непотріб, скільки безповоротно втрачено! Людмила впевнена, що відвідування музеїв  допомагає донести до людей щось важливе.  І справа не лише у тому, що багато людей вперше почули термін Ар Деко, чи назву Rosenthal, навчилися відрізняти порцеляну від фаянсу.  Ці речі несуть у собі дух минулих часів, відображають  стиль життя, важливою частиною якого були сімейні ритуали,  складний етикет, певна філософія.

Але як музейникам зробити так, щоб донести до відвідувачів свої історії? Що ж, завдяки сучасним підходам і власній творчій фантазії, вони придумали, як достукатись до різних цільових груп, починаючи від наймолодших – дошкільнят.  Для них організовують «Чаювання з Алісою» - звичайно, з використанням не музейного, а сучасного посуду. Діти вчаться накривати стіл скатертиною, розставляти посуд і прибори, вазу з квітами. У цьому їм допомагають казкові герої.  Але не тільки діти люблять інтерактивні заняття. Спеціальні демонстраційні моделі сучасного порцелянового посуду можна потримати в руках, подивитись, як просвічується денце на світлі, відчути гладкість і шорсткість поверхонь. Щоб краще зрозуміти матеріал, можна познайомитись із зразком білої глини, доторкнутись до неї.  Відвідувачам дуже подобається штамп у вигляді одного з експонатів виставки – молочника у стилі модерн - який можна обмакнути в чорнило і зробити відбиток на пам'ять.

Презентація експонатів польського музею – партнера проєкту представлена зображеннями на полотнах. Про колекцію їхньої порцеляни у стилі Ар Деко можна почути за допомогою  QR кодів. А ще порцелянові горнятка і тарілочки стали зірками TikTok завдяки Каті Матвіюк та Світлані Чибирак, працівницям музею. 

Ще одна важлива категорія відвідувачів – люди з особливими потребами. Можна сказати що ця виставка встановила  певний стандарт у сфері доступності – це і розтушування вітрин, і аудіодескрипції, і тактильні моделі. Луцькі музейники проходили спеціальні навчання на тему доступності і під час створення цієї виставки змоги втілили у життя сучасні рішення у цій сфері.

Завдяки польським партнерам ми зрозуміли, наскільки багатоплановим є поняття доступності – починаючи від слів, якими звертається гід до відвідувачів, до спеціальних функцій веб-сторінки.  Нам ще багато потрібно зробити у цьому напрямку, хоча вже зараз у Луцьку є декілька подібних ініціатив.

 …Цей рік став великим випробуванням для українців. Здавалося б, в умовах війни ми мали б дбати виключно про базові речі – безпеку, їжу, прихисток. Але виявилось, що саме зараз люди дуже сильно усвідомили свої корені, зв'язок із минулим. З болем сприймаються новини про знищені пам’ятки культури, пограбовані російським агресором музейні колекції. До музеїв стали частіше приносити старовинні пам’ятки, щоб вберегти їх. У цій ситуації підтримка подібних культурних ініціатив є безцінною. А завдяки тому, що проєкт спільно реалізують партнери-музеї  з двох країн, створюється особливий музейний простір, що не має кордонів і стін, де минуле промовляє до сучасності  зрозумілою їй мовою.

Більше інформації про проєкт можна дізнатися тут