Транскордонні проєкти – це не лише показники, бюджети, звіти та платежі. Хоча вони є невід’ємними елементами будь-якого проєкту, та кожен з них приховує, перш за все, конкретні ідеї, цінності та мрії людей, які дані проєкти реалізовують, а крім цього розповіді тих, хто отримав користь від їхньої реалізації.

Ми хочемо ознайомити вас з деякими з них через «Історії з проєктів» – цикл, у якому ми показуємо людський (але й також «тваринний» – як, наприклад, у 1-й та 13-й розповіді) вимір наших вибраних проєктів. Запрошуємо вас ознайомитись із ними.

Кожен львів’янин бачив цей університетський комплекс, оточений парком. Приваблює увагу велична будівля з колонами, скульптура чоловіка та коня, напис латиною на фасаді - “Hominum animalumque saluti” (На благо людей і тварин). У тих, хто живе поблизу, зазвичай є можливість краще дослідити цю місцевість. Тут можна спостерігати за дикими качками, які плавають на невеличкому ставку, прогулятися алеями парку, зупинившись біля таємничої готичної будівлі і пофантазувати, що ж відбувається всередині, послухати мирне дзижчання бджіл навколо вуликів. В іншій частині комплексу ще більше цікавого -  можна побачити корів і коней у хліві, а поруч – курей, що мирно гуляють. Неабияка дивовижа для центру сучасного міста, особливо для дітей! А ще тут причаївся унікальний Музей підкови. Комплекс  Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій - наче ціла країна, історія якої мало відома львів’янам і туристам.

Професор Антон Гамота, який пов'язав своє життя з цим навчальним закладом у 40-х роках минулого століття, досі пам'ятає багато з його минулого, починаючи зі студентських років. Він також досліджував його більш ранню історію. Алла Винярська розділяє його захоплення, минуле  зачаровує її. Збігнєв Врублевський, доктор ветеринарної медицини з Польщі, вважає, що Львівська ветеринарна школа є колискою польської ветеринарної науки, а її історія заслуговує на вивчення. Команда однодумців з України та Польщі вирішила, що було б цікаво дослідити минуле закладу та відкрити його захоплюючу історію для інших.

А розпочалась вона у 1881 році із створення Цісарсько-королівської ветеринарної школи та школи підковування коней разом із клінікою-стаціонаром для тварин у Львові. У ті часи людське життя було пов’язано з тваринами у значно більшій мірі, ніж зараз: всі сільські родини тримали худобу, а кури, чи навіть свині і корови не були дивиною для великих міст. Коні використовувались у численних сферах людської діяльності – від промисловості до військової справи. Тож питання створення навчального закладу, який би готував фахівців, спроможних боротися із хворобами тварин і проводити наукові дослідження у цій сфері, обговорювалось багато років. Стараннями, зокрема, Альфреда Бесядецького, головного санітарного лікаря Галичини, професора Ягеллонського університету, у Львові нарешті з’явилась ветеринарна школа, яку очолив Петро Зайфман. Відтак багато років це був єдиний такий навчальний заклад у цій частині імперії, тут починали свій шлях тисячі майбутніх фахівців,  з ним пов’язана історія ветеринарії як в Польщі, так і в Україні.

Саме тому дослідження та популяризація цієї історії було таким важливим для партнерів проєкту по обидва боки кордону. Проєкт VetHeritage «Iноваційний підхід до історичної спадщини: наукова спадщина ветеринарної медицини українсько-польського пограниччя» став спільною ініціативою Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Ґжицького (сучасна назва навчального закладу) та двох ветеринарних палат з Польщі – Люблінської та Підкарпатської.

Алла Винярська розповідає про свій досвід вивчення архівних документів:

Мене глибоко вразило те, що я прочитала про суворі умови, в яких працювала ветеринарна школа у XIX столітті. Спочатку клініка була буквально сараєм без опалення та світла... Люди, які там працювали, були справжніми героями, адже їм вдалося не лише впоратися з усіма труднощами, а й вивести заклад на такий високий рівень. Вони заслуговують на те, щоб про них пам'ятали, і вони можуть надихати інших своїм прикладом.

Була проведена неймовірна робота – вивчення і оцифрування архівів, у ході яких було систематизовано і впорядковано понад тисячу документів та фотографій, підготовано описи найважливіших сторінок історії університету. Все це лягло в основу презентаційних стендів, публікацій та туристичного маршруту. Адже з чотирьох будівель, у яких містилася ветеринарна школа напочатку, вона переросла у величезний комплекс. Екскурсія з відвідуванням найважливіших об’єктів триває майже три години. А скільки захоплюючих історій можна почути! Професор Антон Гамота охоче ділиться власними спогадами та тим, що колись почув від інших та дослідив з архівів. У його устах ця історія оживає, наповнюється емоціями та яскравими подробицями. У нього феноменальна пам'ять та великий дар оповідача.

Він розповідає про життя університету, якому довелося пережити буремні роки воєн, репресій, повоєнного лихоліття, зміни влади. Із захопленням говорить про викладачів, серед яких чимало видатних вчених, яскравих, часом ексцентричних особистостей, віддані своїй справі. Як, наприклад, професор Станіслав Круліковський, який розробив піонерський метод ендотрахеальної інгаляційної анестезії у коней у той час, коли загальний внутрішньовенний наркоз ще не використовувався у тварин. Казимир Щудловський, засновник львівської школи ортопедії, розробив метод блокування нервів кінцівок коня, який використовується досі. Станіслав Міхальський першим у Європі застосував і описав внутрішньовенну анестезію собак і котів барбітуратом-перноктоном, використовуючи внутрішньовенно евіпан. Юзеф Шпільман та Генрик Кадий ініціювали реформу ветеринарної медицини та ветеринарної освіти в Австрії. Юзеф Шпільман, як член Ветеринарної ради при Міністерстві сільського господарства у Відні, у 1914 році був скерований австрійським урядом до Болгарії з місією діагностування і подолання чуми великої рогатої худоби. Академія представляла свої досягнення на міжнародних виставках, про неї писали у світових наукових виданнях. Тут видавались підручники та періодичні видання, зокрема, перший в історії ветеринарний журнал польською мовою "Przegląd Weterynarski". І, найголовніше, це сприяло зменшенню захворюваності тварин у регіоні.

Сама територія університету також зазнала вражаючих змін. Зараз головний корпус розташовано  у помпезній будівлі  у стилі «сталінського класицизму». У комплекс з часом увійшли також навколишні будівлі, як-от приміщення колишнього монастиря сакраменток. Важко повірити, що університетський рибний ставок колись був набагато більшим і використовувався як громадський басейн, а на сусідньому Шуманівському ставку (якого вже не існує) взимку також облаштовувалась ковзанка Ковзанярського товариства. У XX-х роках минулого століття студенти заснували Львівський хор ветеринарних лікарів, який давав концерти, їздив на гастролі та виступав на радіо.

Кожного разу, читаючи історичні праці, біографії, архівні матеріали, спогади професорів, я повертаюся думкою в ті часи і знову все переживаю разом з ними. Я ставлю себе на їх місце: чи зміг би я працювати у таких умовах, чи вистачило б у мене запалу... Я гордий, що навчався і працював у львівській ветеринарній школі…-ділиться Антон Гамота.

Ми, можливо, ніколи не дізнаємось, як склалася доля тих юнаків і дівчат, які дивляться на нас із старих фотографій. За 140 років світ став іншим, технології вийшли на інший рівень, змінився спосіб життя людей.  Але дещо залишилося незмінним – необхідність взаємодії людини і живої природи заради спільного блага. Люди, долі яких переплелися з історією цього університету, присвятили себе служінню шляхетній справі, сутність якої коротко передає фраза, вирізьблена на фасаді університету.