Історії з проектів 2. Поїзд до інвестицій

Історії з проектів 2. Поїзд до інвестицій

30.07.2025

Давайте розглянемо ще одну історію із серії «Історії проєктів» – збірка, що розповідає про людей, які реалізують проєкти або є користувачами їх результатів.

Кожна історія висвітлює окремих осіб, місця та події, які за підтримки програми Interreg NEXT Польща – Україна 2021-2027 на тривалий час покращують повсякденне життя мешканців прикордонних регіонів та викликають позитивні враження туристів.
Ми сподіваємося, що ці історії надихнуть на нові транскордонні ініціативи.

Насолоджуйтесь ще однією надихаючою історією!


Треба було приїхати о 5 ранку, підготувати лісовоз, щоб він міг безперешкодно рухатися. Треба було повзати по снігу, збивати гальмівні колодки, які замерзли. Це була робота, коли деревина йшла з Ветліни, тому що Мочарне взимку було вкрите снігом. Весь час «під хмарою». І як гальмівник – яка б не була погода, яка б не була температура на вулиці – я їхав «на гальмах». Ці 3-4 години від Майдану до Репедзі треба було їхати стоячи. Було сонце чи дощ, мінус двадцять з чимось градусів чи плюс тридцять з чимось – ти стояв на ногах.

Так Марек Хочола згадує початок своєї роботи на Бещадській вузькоколійці. Він народився в Бещадах, потім ходив до школи в Жешові і навіть працював на місцевому авіаційному заводі, але його вабили рідні гори. Тому він розпочав свою роботу на лісовій залізниці понад 40 років тому в залізничній ремонтній майстерні, потім став технічним ревізором, а через рік – гальмівником. Згодом здобув подальші кваліфікації: помічника, машиніста паровоза, машиніста тепловоза і, нарешті, наглядача за рухом. Остання посада – найвідповідальніша, адже йому доводиться мати справу з… старою технікою, якій понад 130 років! Так, так… Будівництво перших ділянок Бещадської лісової залізниці розпочалося в 1890 році, під час поділу Австрії. Вузькоколійки тоді будували в різних частинах Карпатських гір, оскільки це був основний засіб транспортування будівельних матеріалів та дров з величезних, важкодоступних лісів. Для будівництва мостів, віадуків і підпірних стін з італійського міста Тренто були запрошені кваліфіковані каменярі. Лише в Бещадах мережа колій поступово розрослася до понад 73 кілометрів.

Залізниця пролягала по всьому маршруту: від Репедзя до Майдану і від Майдану до Мочарного. Кілька годин їзди. Мені все ще пощастило везти останні чотири вагони деревини з Мочарне перед тим, як Бещадський національний парк перебрав його під свою опіку. Але у 1980-х роках це були темні часи експорту деревини”, – згадує Марек.

Наприкінці 20 століття, коли настали часи ринкової економіки, над бещадським «потягом» навіть нависла загроза ліквідації. Транспорт зупинився, колії заросли, а обладнання почали вивозити за межі країни. Однак рішучість ентузіастів, які побачили в цій незвичайній пам’ятці техніки, людської думки і важкої праці величезний потенціал для туризму, означала, що її вдалося зберегти для майбутніх поколінь. Але багато чого довелося змінити – було закладено фундамент, значно скорочено маршрут, віднайдені вагони пристосовано для перевезення пасажирів, а в станційних будівлях зібрано залізничні артефакти. Однак колія потребувала постійного ремонту та модернізації, а зростаюча кількість туристів – професійного обслуговування. Спочатку їх було кілька, можливо, навіть кілька тисяч, а сьогодні це вже понад 160 000 мандрівників на рік! Стало зрозуміло, що потрібні інвестиції, і не малі. На допомогу прийшла програма Interreg NEXT Польща – Україна, а також… збіг обставин. Представники Фундації відвідали місця в Карпатах, де ще збереглися сліди вузькоколійних залізниць. В українському селищі міського типу Вигода вони побачили незвичайний пам’ятник – паровоз:

Ми були там як туристи, знали, що є такий експонат. Ми хотіли заміряти елементи пам’ятника, у зв’язку з реконструкцією нашого паровоза. Нам здалося, що відтворення деяких елементів може бути корисним для нас. Ми зайшли всередину, але там проходили інші люди, а ми не хотіли, щоб хтось звернув на нас увагу. Ми пішли до власників пам’ятника, щоб отримати дозвіл. Так почалися перші контакти…”, – посміхається при цьому спогаді Маріуш Вермінський, президент Фундації Бещадської лісової залізниці.

Таким чином вони вчасно потрапили до керівництва Вигодської селищної ради, яка згодом стала партнером проєкту.

Завдяки спільному проєкту «Карпатські вузькоколійки – мандрівка стежками карпатських лісових залізниць» (акронім: TrainToNature) та фінансуванню Програми, на головній станції Бещадської вузькоколійки в Майдані біля Цисни буде побудовано центр обслуговування відвідувачів та пішохідний міст через колії з доріжкою та оглядовим майданчиком у кронах дерев. Також будуть запропоновані велосипедні дрезини, які будуть їздити по відремонтованій в рамках проєкту ділянці. Умови праці також зміняться на краще для місцевих жителів, які отримають сучасні соціальні об’єкти та нові робочі місця:

Роботи точно додасться, буде більше працівників, які обслуговуватимуть вагончик. Туристів не пускатимуть на маршрут поодинці, адже дрезини перетинатимуть дорогу, і все має бути безпечно, – каже Марек. – Не можна порівнювати з тим, що було раніше, у нас криті вагончики, працівник не мокне, не мерзне. Треба також враховувати, що дерево не кривилося, воно просто їхало, а кожен турист різний, деякі можуть кривитися, бурчати…”, – коментує він з типовим бещадським гумором.

Щоб привабити туристів та створити для них належні умови, український партнер створить у Вигоді музей вузькоколійної залізниці разом із рекреаційною зоною. Місцевий «Карпатський трамвай» є однією з найбільших туристичних визначних пам’яток Калущини. В рамках проєкту маршрут транспортування деревини стане пішохідною та велосипедною доріжкою.

А тим часом у Бещадах, коли Марека запитують, чи не сумує він за початком своєї роботи у 1980-х роках, він відповідає:

Іноді хочеться знову проїхатися на тому дереві. Маршрут добре пам’ятаю, і я без проблем поїхав би знову. Доводилося гальмувати вручну, і не одним вагоном, а 3-4 одночасно. Такий собі трюк. Зараз робота інша – ти адаптувалися з 1997 року, коли була створена Фундація. Раніше ти спілкувалися з природою, через ліс, дрова на возах, а тепер – трохи лісу і трохи людей….

Детальніше про проєкт можна прочитати ТУТ.